Але що ж таке гра в цьому випадку? Чим гра відрізняється від, власне, життя? Перш за все, у грі нам відомі правила, а значить у гри є границя. Життя ж — це відкрита безмежна тривалість, а отже, правила в ньому постійно змінюються або оновлюються. Саме тому ми повинні щоразу вчитися пристосовуватися до нових правил. Але між життям та грою є ще одна відмінність, а саме: в житті не можна виграти, тоді як у грі це можливо. Перемога у грі — це водночас і вихід із гри, вихід же з життя є його остаточним припиненням. Але у грі як і в житті є внутрішньо закладена невизначеність. Ця невизначеність забезпечує можливість індивідуалізації того, що відбувається для гравця. Гра — це завжди моя гра, мій шлях. 

Граючи в гру ми взаємодіємо з можливістю, яка обмежена правилами. Докладаючи зусиль, інтелектуальних та/або фізичних, ми спрямовуємо активність на досягнення мети — перемогу. Але ми також можемо грати граючись, насолоджуючись самою можливістю і несподіванкою того, що відбувається в грі. У цьому разі нас не цікавить перемога, адже перемога — це вихід із гри. Ми бажаємо продовження гри, ми бажаємо залишитися в грі. Може ми навіть бажаємо жити граючись. Коли життя стає грою, коли можливе обмежене правилами, тоді виникає те, що ми називаємо культурою. Адже культура — це середовище, яке обмежене культивуванням, правилами відбору. Природа ж — це відкрите середовище, і невизначеність у ній переходить навіть власні межі. У певному сенсі, граючи життя значить перебувати в культурі. Або так: культура — це і результат гри, і середовище для того, щоб грати в життя. Але досить про це.