top of page

РОЗЛИТЕ ЧОРНИЛО

09/08/23

Володимир Романюк

Кіно – це не лише сотні метрів плівки чи гігабайти матеріалу на диску, це щось більше. Кожна частина технічного процесу зйомки служить будівельним блоком більшого повідомлення, яке хоче передати нам режисер, і, таким чином, має власне значення, яке ми можемо спробувати розшифрувати.

chornylo-cover.jpg

Кшиштоф Кесльовський

У своїх інтерв’ю польський режисер Кшиштоф Кесльовський (Krzysztof Kieślowski) часто підкреслює, що кіно – це розмова. І робить він кіно для того, щоб розмовляти на різні теми. У ранніх документальних фільмах режисера, таких як Gadające głowy (1980), ми можемо спостерігати розмови про людей: ким вони є, що відчувають, а у фільмі Siedem kobiet w różnym wieku (1978) спостерігаємо за артистами балету різного віку; у цій картині відображається цикл людського життя. Хоч із часом Кесльовський змінив документалістику на художній фільм, але розмови у фільмах ті ж самі – роздуми й пошуки в глибинах людської натури.

Декалог (Dekalog) – це цикл з десяти фільмів, які об'єднує спільна назва та ідея. Ці фільми торкаються універсальних загальновідомих речей, у випадку “Декалогу”, це десять заповідей. На тему декалогу і десяти заповідей є багато літератури. Але режисер разом зі сценаристом Кшиштофом Песевичем (Krzysztof Piesiewicz), з яким вони співпрацювали над цим циклом фільмів, вирішили інтерпретувати кожну зі заповідей як виклик для героя, і зрозуміти, чи є можливим для сучасної людини не порушити жодну з-зі заповідей. Це погляд і спостереження за поведінкою особистості у складному, сучасному й новому світі через призму певних моральних норм й етичних принципів, які стали фундаментом нашої цивілізації. Цікавим фактом є те, що Песевич, за своїм фахом є адвокатом. Адвокатська ж практика в певній мірі пов’язана з моральним кодексом. Цей досвід в судових процесах відігравав ключову роль у написанні сценарію. А за основу сюжету п'ятої частини фільму була взята справа, якою раніше особисто займався Песевич. Завдяки цьому  «Декалог» наділений такими детальними й достовірними описами моральних дилем.

Режисер хоче нам сказати, що декалог – це не нав’язаний десь заздалегідь набір правил, про які треба постійно пам’ятати, а природний набір моральних принципів, і вже ми вирішуємо: дотримуватися їх чи ні, але щодня переживаємо наслідки цих рішень. Щоб в цьому переконатись, розглянемо перший епізод. Ми спостерігаємо тут протистояння між наукою та вірою. Режисер нас знайомить з Кшиштофом, який живе разом зі своїм юним сином Павлом у Варшаві.  Починаючи від побутових сцен і розмов у квартирі Кесльовський відкриває свій метафізичний “Декалог” у жорстокий спосіб – через запитання про життя, смерть, душу, Бога, поставлені дитиною, яка побачила на вулиці замерзле щеня. Батько, який є викладачем університету, пояснює сину про смерть як про біологічний процес. Коли ж син запитує про душу, батько каже,  що душі немає. Пізніше ми знайомимося з тіткою Павла, яка є повною протилежністю його батька. Якщо для Кшиштофа авторитет є наука, і довіряє він математичним розрахункам, то його сестра Ірена вірить у Бога. Ми бачимо, що у розмовах з ними Павел пробує знайти відповіді, які б не мали розбіжностей у двох сторін. І у питанні сенсу життя батько і тітка мають схожі відповіді. Можна побачити, що тут режисер пробує з’ясувати, чи може бути метафізичний зв’язок між різними людьми, знайти площини, де атеїзм і релігія не були б протиріччями. 


Одна з головних сцен відбувається навколо замерзлого озера. 
Кшиштоф разом з сином за допомогою свого комп’ютера розраховують міцність ковзанки, розташованої біля їхнього будинку. Розрахунки показують, що лід міцний, і батько ні намить не сумнівається у них. У фільмі йдеться не лише про сумніви в Богові в релігійному сенсі чи про необхідність вірити в нього, а й про довіру до ідолів у вигляді технологій. І щодо сумнівів, що вони насправді є якоюсь відповіддю.

Кульмінація у фільмі починається, коли за столом у Кшиштофа тріснув  скляний флакон. Чорнильна пляма яка з'являється як прикмета - не тільки проливається як «кров», але й забруднює руки Кшиштофа. На своїх лекціях в університеті головний герой Кшиштоф розповідав студентам про слова, мову та приховану в них метафізику – тут чорнило бруднить йому руки, і він намагається їх відмити – що, як відомо, дуже важко. Він ніби символічно намагався звільнитися від метафізики. Пізніше, у розмові з сестрою, коли Кшиштоф відчуває, що щось трапилося, він також каже, «без сенсу», що він розлив чорнило.

Kieślowski-1.jpg

Декалог, Кшиштоф Кесльовський / 1988

«Декалог» Кесльовського ідеально вписується в простір символу не лише тому, що він посилається на Біблію, чия метафорична площина майже нескінченна, але передусім тому, що він показує людину, розкриває її слабкості, страхи, з якими їй постійно доводиться боротися, долаючи лабіринт власної долі.  Якщо уважно стежити за цими символами, вони насправді дають натяк на те, що сталося. Ми намагаємося зрозуміти сенс подій одночасно з персонажем, але як глядачі у нас під рукою більше підказок… В якийсь момент, коли Павел довший час не повертається додому, ми розуміємо, що розбитий скляний флакон з чорнилом, – це ще одна прикмета. Передбачення, яке свідчить про те, що навіть щось настільки міцне як лід, може просто тріснути. Коли Кшиштоф дізнається, що лід тріснув, спочатку він відмовлявся в це вірити, адже саме наука і математичні розрахунки були для нього авторитетом. Головному герою залишалось говорити собі, щоб нічого не сталось, або просити, щоб нічого не сталось. Але до кого він мав говорити? І тут ми бачимо його його безпорадність.

Напруженість і відчуття, що щось станеться  значною мірою зумовлені застосуванням детермінованої філософії у фільмі. Концепція того, що світ працює не просто сам по собі. Деякі речі вже були поставленні на певну колію, вирішені Богом чи будь-чим іншим. Інколи героям вдається це змінити, але також це залежить від якогось призначення, долі, чи волі яка десь ними керує.

Можна згадати початкову сцену роздумів хлопчика щодо комп'ютерних технологій у їх сенсі, і у сенсі життя після зіткнення зі собакою, яка замерзла. Тут він уперше почав задавати батькові екзистенційні питання, і починає відчувати потребу у відповідях на ці запитання. Йому потрібен був батько як авторитет. І тут можна провести паралель, коли трагедія підтверджується, – це саме те, що сталося з батьком:  захоплення та довіра до світу технологій стали майже порожніми після втрати дитини. Дуже вагомою була сцена, коли Кшиштоф у відчаї вертається додому і його кімната є залитою зеленим світлом від екрану монітора. Батько з недовірою дивиться на напис на моніторі: «Я готовий»(комп’ютер готовий до вирішення нових задач).  Машина, яка була могутньою опорою його світогляду, не відчуває його відчаю. Він відчуває себе обкраденим і покинутим у цьому зеленому світлі. 


Протягом усього твору ми спостерігаємо за поєдинком віри і невіри, в якому ніхто не перемагає. Він вірив у науку, але цього було недостатньо. Це фільм про сенс людського життя, фільм про смирення, і про те, що якщо ми чогось не приймаємо і не віримо в це – ми не обов’язково маємо бути праві. Епілогом у цьому творі є руйнування Кшиштофом вівтаря костелу наприкінці фільму, що встановлює певний баланс. Віск зі свічок котиться краплями і на образі Діви Марії в морозному краєвиді появляються небайдужі сльози. У сцені, де Кшиштоф прикладає собі на обличчя крижану брилу святої води, він шукає полегшення. Оповідь режисера відбувається навколо вогню та холоду, льоду та сліз – це все лейтмотиви, які пов’язані між собою. Під час сценарної роботи над циклом народився ще один із найвідоміших лейтмотивів «Декалогу» — присутність загадкової людини у виконанні Артура Барсіса (Artur Barciś). Творці циклу фільмів вирішили, що серіалу потрібна фігура, яку ніхто не помічає, але ця фігура є присутня у кожній серії. Цей персонаж відіграє роль спостерігача, свідка, слухача і просто перехожого.  Також йому були присвячені різні релігійні інтерпретації. Звісно на питання, хто цей персонаж, режисер відповіді не дає. Одне можна стверджувати – що це є один з символів цього циклу, з яким режисер пробує нам щось сказати.

Кесльовський-2.jpg

Декалог, Кшиштоф Кесльовський / 1988

Неможливо розповісти історію, не розповівши її через себе. Роблячи фільми Кесльовський завжди керує камеру на себе, але робить він це в такий спосіб, щоб ніхто не зауважив. Адже головне завдання режисера, як художника, не є опис світу який він бачить, а опис світу, який є в ньому. Якби Кесльовський не поставив собі питання, викладені у фільмі, він би ніколи не досяг такої майстерності, зумівши подати їх нам у кінематографічній формі.

cine new final_4x.png

ДИВІТЬСЯ ДАЛІ

Сайт

Соцмережі

Зв`зок

Мова

CIИE © 2023. All rights reserved

bottom of page