Чому це кіно зроблено так, як зроблено? Адже більш звичним для нас здається щось лінійне: ми рухаємося, слідом за кіно, по збудованій послідовності, від події до події, і все це діє на нас в тій чи іншій мірі виходячи з того, наскільки в цих подіях більш повно розкритий сам зміст фільму і сама послідовність виглядає точною та переконливою. Так глядач сприймає історію.

Візьмемо два аспекти самої історії. В першому ми розглядаємо історію як оповідання, це є її технічним шаром, за яким історія залишається історією у тому випадку, якщо в ній присутня певна схема. Така історія як раз і має властивістю послідовність того, що відбувається (не тільки формальна), причинно-наслідковість та розвиток виходячи з наведених характеристик — цей розвиток неухильно крокує в цьому заданому напрямку. В цій послідовності, діюче (герой, персонаж, явище чи подія, не так важливо) рухається до заздалегідь призначеного кінця, під впливом внутрішньо заданих обставин та перешкод на шляху, змінюючись і в частному, і в загальному. Якщо все це присутнє у оповіданні, то перед нами, можливо, розгортається досконала з технічної точки зору історія.

Втім при другому аспекті історія являє собою вже не схему чи вивірену дію, а історію як щось діяльне. Діяльність такої історії розгортається не тільки у власних межах — її світ та вона сама, що відкрилась для глядача, змінює тепер і його самого. Як під час свого розгортання, так і по його завершенню. Жива, особлива історія, особлива як та, що відрізняється від іншої навіть при дотриманні в ній усіх вищезгаданих об'єктивних характеристик. Технічне піддається дублюванню, тоді як особливе дублювати неможливо. Така історія — історія вражаюча, яка вийшла з того світу, в якому вона була покладена.

Суть, власне, у структурі слова “враження” — це те, що “уразить”, справляє “ураження” або залишає слід там і в тому, що знаходиться по той бік від того, чим воно було викликано. В кіно це набуває дивного сенсу: зафіксоване (“запечатленное” або “imprinted”), як схоплений слід або нанесена “рана” по той бік, залишає “враження” — те, що залишає слід або ранить по інший. Історія не може справити враження усією собою як такою, вона може залишити тільки слід або рану від себе, немов після кидка, повернувшись назад. Але у кіно саме враження, як подібний кидок, виникає тому, що щось, по той бік чого воно було справлено, від самого початку зафіксувало також “слід” у тому, що знаходилось по той бік від того, хто це “те” зафіксував. І зафіксувати, подібно враженню, також можливо лише “слід”, можлива лиш “рана”, оскільки, наприклад, ні сам рух, ні саму реальність зафіксувати у повній мірі неможливо. Можливо лише схопити залишене ними, і навіть збираючи всю цю безліч “залишеного” у закінченому стані, сам рух і сама реальність лишаються недоступними. Тому ми кажемо “слід” — один за одним, один за одним, по котрим, за бадьорої надії, можливо кудись дістатися.

Враження сприймається нами “залишеним”, тобто кинутим або таким, що відбулось, ми кажемо “лишати враження”, “залишило враження”, кажемо так, немов це вже відбулось, але усвідомлюємо це лиш пото́му, а не відразу чи цю ж мить. Ми усвідомлюємо враження, знаходячись лише “під” ним або “з” ним, а не до нього або перед — “до нього” у враженні неможливе. Історія, до якої ми тепер звертаємось, вже не та історія, що була розглянута нами при першому аспекті, вона може нести в собі технічну неповноцінність, нерівність і помилковість у своїй побудові, але вона має той перехід, що робить її не просто сюжетом, оповіданням або твором, а історією як історією, зі всією власною динамікою життя. Це більше, ніж просто історія, це наша історія, у тому сенсі що її слід тепер в нас і при нас, ми поранені нею, тому ми до неї вертаємось.